Вот такой стих прислали мне сегодня, в очередную годовщину Майдана.
Его автору Николаю 68 лет. Он не был на Майдане в 2013-2014, но общался с людьми, стоявшими там. В его словах - и личные чувства, и разочарования людей, которые хотели изменений.
Николай понимает, каким опасным, мнимым "патриотизмом" сегодня пытаются заразить украинскую молодежь. И очень переживает по этому поводу. Он видит, что сегодня страну уничтожают, пытаясь "поправить" восприятие людей методами оруэлловского "министерства правды". И хочет, чтобы в этом шуме его голос услышали. Потому делюсь с вами мыслями Николая - уверен, он сформулировал на свой лад то, о чем сегодня думают миллионы украинцев.
Спасибо Николаю и всем моим читателям! Пишите, все ваши письма я читаю обязательно!
Чому так?!
Вже чверть віку незалежність,
Але чому це по світам
Свою шукають приналежність
Мої брати: то тут, то там ?
Чому це Криму вже немає,
Чому Донбас горить в вогні,
Чому мій брат там помирає,
Чому війна, скажіть мені ?
Чому народ лише страдає,
Той, що при владі, на коні,
Краще життя нам обіцяє,
А ми шукаєм на чужині ?
Скільки "Чому ?" буде лунати,
Поки нажреться "кнопкодав",
Може не слід і вибирати,
Кому ти голос свій віддав ?
Чому квітуча Україна
Так вмить пов'яла,
І стала зовсім не єдина,
Чому не та, що процвітала ?
Так болісно, душа страждає:
Я чую крики звідтілля,
Що України вже немає-
Розпродана її земля...
Можливо так воно і буде,
Якщо ми з вами доживем:
"Я патріот !"- б'ємося в груди,
А рідну землю продаєм !..
